?

Log in

No account? Create an account

урбаністична молитва-проповідь

струм не/під/свідомості


06 червня 2011

нє била русь @ 00:39

Білоруські вечори не пройшли даремно, я вівчила виршик Хадановіча пра кахання і міласьць (можу зі стільчика декламувать, теж:)))

ты ведаеш хто такія боб дылан і дылан томас

я ведаю толькі тое што я твой верны фанат
што я - калі я з табою - бываю ручны як тормаз
а ты са мною - самай ручною з усіх на сьвеце гранат
што я з табою маленькі і голы нырэц з абтоку шры-ланка
калі ты здымаеш нумар і майткі хоць я далёка ня бог
маланка тваёй сукенкі нібы шаравая маланка
б'е электрычным токам па пальцах і па зубох
што мы зьбіраемся пазлам бываем плазмай і плазам
што я кладуся а ты сядзіш на мне нібы наркаман
і чуючы твае словы: чакай давай кончым разам
хто скажа што мы дачытваем адзін на дваіх раман


а ці чюдові пєрци зробили мені вікенд, и от вельми приємна зустріти собі такого тахінданга апасьля в місті, сісти з пивом, і шоб тобі пригадали в якому чудовому місті ти живеш і шо з нього не хочуть їхати а хочуть вертатись і любити, а тобі на ногу наступлять, пральна машина одяг зажувала і життя вже хуйове. а не правда. хороше воно, і тебе любить. і я вас люблю.

 

31 березня 2011

читаючи вірші і говорячи про літературу (с) @ 23:08

Всі вже знають, але чим більше тим краще. Тіграм не докладають м'яса, а в  Луганському УКРАЇНСЬКОМУ драматичному театрі не дозволяють виступати Жадану, з романом ВОРОШИЛОВГРАД. Навіть назва пролетарська, але нє. З цього приводу пост українською. Я вже наче заспокоїлась, роблю рано йогу і п'ю зеленій чай, але щось воні мене роздратували. Щіро кажучи, я б сама йому цим романом дала по голові, лежить недочитаний і кавою залитий, навіть книжку про моє місто написали хуйову, і хто?? Чоловік мого життя буквально, читаний до дир кома коханий Жадан. Але в жінок велике серце. А в луганськіх канцеляріїв маленькі задрочені мізки. Як казала баба на кози, а щоб ви повиздихали, підараси (від себе). Найсумніше, це те, що буде класна туса, а мене не будЕ. Зате коли я буду вже в віці поважних філософів сидіти огрядною дупою на березі Ісландії в качалці зі шклянкою якоїсь бормотухи в одній руці і мишкою в іншій, перекладаючи українською найкращі книжки світу, я про це подумаю всьо
І ВИПИЮ.


підтримувать джидаїв добра тут http://tisk.org.ua/?p=13797

 

30 березня 2011

ЖЗЛ @ 23:41

тло: Vincent Gallo - Honey Bunny

Читати більшеCollapse )
Хочу писать магистерскую "Научность и прогресс мировозрении как фимоз мозга", наступивший после христозма мозга человечества, пара примеров первой половины 20го века, кто знает еще хорошего, прошу делиться на благо прогресса и научности, разумеется. Лысенка и Сэнгер, универсум думки научной))

Читати більшеCollapse )
Вот так, кому харизмы хватает тот и прав в науке, друзья, только у виа гры она в сиськах выражается а  у хоукинга в кресле-каталке. И на марсе у нас будут яблони цвести, и феминистки, которые не мастурбируют, стерилизуют на лево и право.
 

17 березня 2011

молитва к 8 марта @ 18:19

Пришлось полистать почти весь сайт, дабы убедиться что это не фейк, и таки нет, католики молились 8 марта за ЖЕРТВ ФЕМИНИЗМА, для чего даже новый сайт открыли, а вот вот проморгала, так что опоздатушки, но все равно приятно. за тебя тоже помолилисьCollapse )
 

29 грудня 2010

малкоВІЧ @ 01:54

зе містері оф жж - роками сюди не зазираю, і полізла би, якби не ностальжи по вау-українцям, передивившись блоги котрих пішла по традицийне америкосивське морозиво-антідепресант и головний винуватий - малковіч. залишиться хіба найкря з року, що закінчується, і по фігу шо 1999)))

перше - ці ляльки дійсно геніяльно рухаються, дали - факін шіт - діаз хороша акторка. найпрекрасніші метафори в перші 20 хв - хто не ходить на роботі раком (принаймні на офісній:), и секретарка, з дипломом з порушень мовлення, котра все мовлення скероване на неї спріймає як порушене (просте як геніяльне) і нарешти сам малкович - з остигматизмом і лисинкою і все одно пре кра сний. а коли згадуєш як він закидує ногу а-ля сердючка на роялі посміхаєшся в трамваях.

от тільки останнє питання - ще під час фільму подумала, що всі закохувались чи хотіли бути тими, хто, ніким крім себе бути не хотів, і так подумалося - от воно, ПРИХОВАНЕ зерно правди, бути собою, почулась супергерменевтиком і подумки дала собі 5. а потім вже в ліжку подумалося раптом, що власне в тілі малковича він нарешті став куклачьовим кукловодом, а вона знайшла кохання. і от що терер думати, і скільки в тобі самому себе, це веліке питання, і що лішіться після дистиляції, якщо лишиться - теж. і в якій системі координат душа-місія-особовість?? і відповідей нема, що майже радує, ось такі матрьошкі)))

пс про наболіле, ці католики, це радіо марія, правду жадан каже - жодної поваги до православних, а також чесних донбаських атеїстів. от вони своє різдво посвяткували і в них свята скінчились, фініто ярмарки, колядки, почінаються розпродажі як перестройка після блокади ленінграду. а в нормальної людини вишезазначеного походження ну не стоїть на це різдво, адін дома, що ще про нього сказати? і тут би вже чекати на нр - але тепер не стоїть у всіх навколо, і що це тоді за дух нр (і це звучить гордо!! не тільки ж цьому жлобському різдву смердіти, дух розлитого по клєйонкє шампану, паклі з коси снігуроньки, мандаринів і сасни, нарешті), без олів;є, і приготувань, і по двух країнах, як в дитинстві. от не собі не людям, сабаки. але дайош олів;є цього року, гадом буду)))
побачимось вже в 2011, уря кря
 

01 вересня 2010

(без теми) @ 18:05

ходжу харковом читаючи жадана, і взагалі де його читати якщо не тут, і взагалі якщо хтось і пише мої книжки (в сенсі ті, що я ще просто не встигла написати), то це він, жаданий жадан.
здається, тут буде шторм і буря, все гримить і чорніє, і після всіх бюрократських походеньок і 100 разів по 5 хвилин ненависті за орвелом, мене ще вистачає на велике пролетарське кохання.
от в 22 роки я врешті стала читати не тільки розумні книжки, але й "корисні", і мені майже не соромно в цьому зізнаватись, бо скільки ж можна заливати рани  зеленкою і алкоголем, можна ж бути щасливим, читати ошо і транссерфінг. от тільки транссерфінг із жаданом не поєднуються, тому що доки хтось намагається з усіх сил розвинути красу душевну в собі, медитаціями, абстрагуванням і "внешнім намєрєнієм", можна просто захоплюватись тим, як відчайдушно гроблять себе люди своїм коханням і життям зокрема, не думаючи про душу, не думаючи ні про що, загалом, але ж можна забити болт, перестати сприймати життя серйозно, ходити за своїм як за "газетою в кіоск", "здавати себе в аренду" і не зважати "на маятники" ... я навіть можу в це повірити, але битись з цим життям, хотіти щастя, навіть порушуючи всім цим всі баланси світу, задихаючись від своєї ненависті, огиди і похоті, лежати в плацкартах на горішніх полицях як в пічках аушвіцу, принаймні жити як помирати із жаданом мене пре більше, ніж бути щасливою з прагматичним хапанням себе за комірець аури і встряхуванням від кожної нагоди попсихувати. так, мені наразі своє, так, я хіпушка і панкушка як в*їдливо кидав в мене надопалками мов гільзами мій екс-шеф. от най воно так і лишиться,

тому що є багато причин триматись за близьких нам людей,
тому що так чи інакше любов - це команда гра,
тому, врешті-решт, ще більше за смерть
кожен із нас боїться
опинитися
сам на сам
зі своїм життям.
 

31 серпня 2010

світ home @ 14:12

 а я от повернулася додому,
рік нога ємельянової не ступала ногою на землю українську, вже 10 днів вдома, причастя топографічним півом і кирилицею прохордить на ура сметаною по серцю, за спиною в мене кричать "вільна каса" (це в луганську!), бо мама вдому обрубала нет. мак можна робити центром українськості далекого сходу)) якби я лишилася "на спеціяліста" в лу, то щоденно шла б в универ цього року повз мак, а потім такий самий новоспечений и блискучий золотою шкоринкою аки зе бест біг тейсті пам"ятнік КАЗАКУ ЛУГАНСЬКАМУ далю. але я як в анекдоті, уже умєю )) і задоволення такого не отримала.
і взагалі контекст відновився жахливо швидко і на 100 %, в мене чітке враження що я нікуди не їхала, тільки звідкись знаю польську, друзів поменшало в луганську і побільшало в києві, енерго-інформаційний контакт з друзями теж зкольцувався, може через наголос на першому корені слова.  я знаходжу всюду дорогу і бачу всюди знайомі обличчя, твін пікс рік зпустя, вид слова зпускати)))
єдине, що нагадує мені, що я тут більше не живу, це те, що мені стало страшно ходити вночі самій по вулицях. ми вже не належимо один до одного, я не відчуваю місто, я гостя, я не дихаю в унісон з ним, я не знайдуся тут більше з заплющеними очима, пересуваючись на запах и смак, ориєнтуючись на протяги з підвалів і скавчання псів. я стала боятись псів, кладовищ, водіїв маршруток з золотими зубами і нічної тиші.
але цей запах міста, не спаскуджений навіть макдональдсом, як запах метра, автентичний і невід"ємний, некошеного гарячого полину на тротуарах, колій, ялинок в салонах автобусів, плавленого як сир асфальту, теплого нічного степу, пріючого тіла на 500 тісяч голів, мисто що живе за правилами природнього відбору, і це смердить всіма органічними речовинами.
була в селі вчора, і все росте чи сохне, квітне, зріє, радує своїм натуральним без гмо сараєм, козами, ровером, каштаном и забором, якій я фарбувала, обстрибувала, через який заглядала до сусідніх дітей. а на вуліці поминки в двох хатах, бо помер дід, а сусідній дядько пішов до нього на похорон, випив, посварився з дружиною і спалив себе живцем в огороді на вогнищі. отаке непастерізоване життя, пасєка, це історія не для жахів з сільського брехунця, просто в мене часами мурахи по тілу і я не можу пояснити від чого, від життя, яке завжди праве, від смачнючих пиріжків з рук баби, що вчора потопила кошенят.
 

31 травня 2010

100% @ 15:32

тло: Imogen Heap- Clean the area

три тижні депресняків щасливо подолано, це тільки в тінейджерстві так фігово, бо не знаєш чи це кінчиться чи ні, а зара вже знаєш, що кінчиться, алкоголем і ремарком все виліковано по-старінкє, але в кожного свої методи. мені гуманоїд радив йті до церкви, наприклад. 
але ще не час, ще не так все погано,  ще поки справляємось без бога, відлякуючі бєсов підвіщенням градусу. 
до речі, про бога, це головна причина мого сидіння за постом нині, бо ремарк в своєму чорному обеліску в діалогах зі своїм "небесним" коханням, хворим на шізофренію (там ще "земна" акробатка була)) написав щось таке. вони плясали від протиставлень правда-брехня, але можна взяти будь-яке. прекрасна шизофренічка каже, що бравда чи брехня не має значення, бо все що є є бог, а значить, що все є правдою. бо якщо щось є неправдою, то це є поза богом, і не в його власті, і тоді він бог обмежений, а обмежений бог - не бог. і виходить 2 розклади - або все правда, або бога нема :))) геніально, ну нє!!!
в мене від цього софізму реальний оргазм, маю знайомого, в якого навіть на кросівках власноруч намальовано плюс і мінус, яко символ дуалізму світу. ми всі на ньому помішані, знайомий-венгр, недивно що в них один з найвищих рейтингів самогубств. нам кажуть якщо віриш в бога, віриш і в сатану, и навпаки, все має зворотний бік,  пекло чи рай. або прогресивна точка зору - немає чорного-білого, все шаре, все відносно. але ще ніколи не думала про те, що якщо є бог, то пекла не може існувати за визначенням! набридло думати про відносність, полеміку і цю логіку інь-янь. мене пре абсолют. 1. все правда, жодних на неї монополій. дуже не нова ідея, але це її формулювання відкрутило мені всі крани і я на нього не нарадію))

а ще вчора дивилися фільм такого собі  krzysztofa zanussi (виявляється це не тільки пралки і пічки, а культовий і всє дєла польський режисер), і такі да. він таки прекрасєн, в мене від початку були якись алюзії на "пиль". якщо його можна десь скачати, то качати і дивитись, на ютьюбі теж лежить. на 1973 рік це взагалі якийсь космос, дуже вони постарались щоб таке щось зняти на той час, і взагали просто приємно дивитись на, наскількі може бути, нормальну людину з мозгом і від цього мозгу проблемами, і хоч тема звучить банально фільм небанальний. все, я косноязична наразі, просто прекране кіно крапка


 

25 травня 2010

(без теми) @ 15:18


Как из нашего окна площадь красная видна, а также водолазы, аквалангисты, лодки и даже рыбу кто-то ловил.

В попередньому пості скаржілась і активно взивала до руйнівних сил. Довзивалась і звалила до подружки на кіно, вони прійшли, а мене нема нема. Тому фоторепортаж моїх сусідів, не буду нарікати, що не насолодилася судним днем, але з іншого боку мої співмешканці чудово себе чують, запасліся халявною тушонкою, намахалися солдатикам у вікна и життям цілком задоволені. Ія дуже розчарувалася, що вчора прокінулася вранці а водичкі і лодочок вже нема і ніхто її вже не покатає.
Наскількі мені відомо постраждалих нема, навіть серед котів и собак, щодо мишей и тарганів не впевнена.

 
щеCollapse )
 
 

21 травня 2010

(без теми) @ 16:38

Стількі часу руки не доходили і от врешті замучала совість, мене хтось френдить а я ніц не пишу.
Думаю, моя українська кінцеве стала українською, бо сполячилась, сподіваюсь русофілів порадує остання теза. Тримаючісь від українського соцреалізму надалі наразі можу іронізувати на цю тему, по поверненні додому хіба вже не буде смішно дивлячись на "свого" презідента.

Тут всі готуються до поводі, а в мене настрій якраз до апокаліпси, колі вже прійде ця хвиля, змити це все вбіса. Зубі болять 4 дні і ночі, я запиваю знеболюючи пивом, на халявному вай-фай в кнайпі зі знайомім геєм, він вчіть свою инженерію за 70й рок, здається, я вішу в неті и чітаю Селестіансткі пророцтва. Отака фігня. Ще з останніх новин, я набрала кілограмів, пофарбувала пасмо волосся на біле і сумую за домом акі багєма сраная. Рафінований нігілізм, бууууееееееееееееееее.
 

урбаністична молитва-проповідь

струм не/під/свідомості